Леся Українка у колі сучасників
(старше й молоде покоління українських інтелектуалів)
Слово – то мудрості промінь,
слово – то думка людська.
(Леся Українка)
150 років тому, на вкраїнському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка, сильні промінчики якої пробивалися крізь хмаровиння хвороб, незгод, крізь тенета самодержавних указів, які забороняли українську мову. Леся Українка!
Одні співці мають славу після смерті, інші – за життя. Але увінчана вона не пелюстками троянд, а колючим терном. Зоря поетеси була яскравою, а тьмяніла лише від недуги. Ще малою нарекла мати доню УКРАЇНКОЮ, бо серцем і душею вболівала дівчина за долю України (не ховалася в літературі за чоловіче ім'я, псевдонім, як це робили Жорж Санд і Марко Вовчок, не вважала це модним). Як Бог дав українцям пісню, так наділив дівчину піснею-словом. І понесла вона те слово то з ніжністю, то грізно, то лагідно, то з болем і сльозою, то зі сміхом. Життя Лесі Українки – це подвиг митця, один з тих подвигів, які підносять людину в очах сучасників, роблять її палаючою зорею в очах нащадків.
Леся Українка жила в добі, коли ми всі, так звані свідомі, активні українці (і мабуть не тільки — наддніпрянські) стояли твердо на ідеолоґічній Шевченковій платформі: "Обніміте ж, брати мої, найменшого брата".
Всі ми, як один чоловік, у найліпших поривах нашої душі змагались до того, щоб нашими силами, нашими здібностями, запалом і майном служити "незрячим" "гречкосіям", — бо ж так і звалась тоді вся наша праця — служба народові. Без ніяких лапок, без пафосу чи іронії, був це, так мовити, наш буденний, працьовитий термін.
А отже і в ті часи між нами жила і діяла людина, що її спосіб думання був інший. Була це дрібненька, назовні безбарвна жінка, без ніякої жіночої кокетерії, навіть без смаку вдягнена, гладенько зачесана, незугарна з лиця, тиха й задумлива постать. І хоч була вона сталою нашою попутницею, явно відрізнялась, чи, ліпше сказати — відхилялась від нас усіх — чужих і своїх кревних — на якусь окрему, самостійну доріжку. От так, ніби всі ми йшли широким певним, утертим шляхом, — а вона — десь побіч, збоку вузеньким протоптом, де можна було ставити ногу за ногою.
Це була Лариса Kосач, всім відома під її псевдонімом. Сьогодні всі величають Лесю Українку й кожному відоме сказане про неї І.Франком крилате слово.
У ВСП Заліщицькому ФК імені Є. Храпливого відбулися заходи приурочені з дня народження Лесі Українки -150. Наші студенти взяли участь у VII Всеукраїнському фестиваль-конкурсу учнівської та студентської творчості імені Марії Фішер-Слиж «Змагаймося за нове життя». Це студенти: Бошкова Тетяна-14 група, Мушінська Ніна – 14 група, Майданик Петро- 14 група, Гутман Вікторія – 12 група; номінація:»Декламування», викладач Юрійчук Ольга Василівна. Студенти надзвичайно чуттєво декламували вірші української поетеси, не тільки українською мовою, а й англійською та були нагороджені грамотами. Відео-ролик до 150-ти річчя великої поетеси був розміщений на сайті коледжу.Організована книжкова виставка, дововнена науково-пошуковими роботами студентів про життя та творчість Лесі Українки.
Тоді ж між нами і нею стояла перетинка, що з кожним новим роком її життя товщала й міцнішала. Бо ж ми все йшли тим самим утертим шляхом просто вперед. Вона ж відхилялася далі й далі, на нашу тодішню думку — в напрямі пущі. Навіть для декого вже починало виринати тут питання, чи таки й справді вона — нам попутниця? Бо ж ми, тут скажу, майже всі, вірні Шевченковим заповітам, усе репрезентували отих 88% "живих земляків-гречкосіїв", що ними була населена Україна. Леся ж віддала себе до репрезентації іншій, тоді настільки дрібній ґрупці — українському робітникові, що фактично був земляком ще "нeнapoдженим". Природньо, що їй якось не знаходилось праці в нашій "скрині завіту" — в Товаристві Пocтyпoвцiв.
Було ще трохи дивно, — бо ж тоді ще ми кожне слово вважали за чисту монету, — що їй, як-не-як дідичці, не було чого робити й між робітниками. Хіба, що пішла вона своєю стежкою з ними для вияву якогось протесту. Так здавалось тоді, бо ж уся Лесина поведінка, а ще більше літературна творчість, дуже нагадувала суцільний протест і опозицію до поглядів, що існували між українськими діячами. Ми потребували популярних брошур "про козаків" і тільки між іншим про татар і турків,— ми потребували відгуків на сучасність, Леся ж співала про часи далекі, людей чужих, іґноруючи потреби дня. Ми потребували духового піднесення, пізнання нашої офірної праці, а Леся пророкувала нам усякі біди, й, при характеристиці українців, переважно оперувала слівцем "раби". Нащо ж це? Нащо ж марнується такий талант? Щоправда, були й такі, що не узнавали за нею ані таланту, ані знання мови. Її ж чужу тематику пояснювали тим, що вона не знає української історії. Певніше, що й сама Леся ясно це бачила й тому в нашому товаристві щодалі тим більше поводилась, ніби чужа. І як же було нам почувати Лесю собі близькою, чи зрозуміти її тугу та її інтенції?
Інша річ нині, коли над нашим життям пронеслось стільки хуртовин, стільки протекло води й крові. Тепер видніше, що Леся й не могла бути з нами заодно, як не була вона заодно й з своїми "товаришами". І не тому, що вона була "єдиним мужем" між нами. Ділило нас не те: коли нам певні речі були очевидні й ясні, їй вони почали здаватись неясними й хибними. Леся відчувала, що десь треба шукати іншу рушійну силу для відродження й розбурхання тих, що були, як вона казала на всякі способи, — "в думці вільні, а в житті раби". Саме таким природнім контрастом для "гречкосіїв" були робітники, і Леся зверталась у їхній бік. Але... не знайшла і там "попутників", коли у вірші іронічно питалася "товаришів": — Чи ж може маєте якусь яснішу путь? А дійшовши до "Путі", пересвідчилася, що "нема у тьмі ні впину, ні дороги, нема й мети..." Дійшовши ж до такого пересвідчення, почула себе цілком самотньою, бо ж була й незрозуміла й нерозгадана. Та й чи могли її розгадати чужі, коли вона й сама оформила лише свій неґативний світогляд: як Касандра вона зрозуміла лише, що довкола неї — зло, однак рецепти, як змінити його на добро в тій дійсності, вона знайти не могла, хоч і прагла всією своєю істотою одного: — "Світла! Світла!..." Але, на свій час, Леся Українка була одною з тих нечисленних, що вміли думати. Та ж безрадісна тогочасна дійсність заплутувала й її думки. Може, коли б передчасна смерть не вирвала її з українських рядів, коли б вона дожила до народного здвигу, зуміла б вона свою велетенську духову силу й надзвичайну інтеліґенцію вжити для виховання свідомих народніх провідників, без яких "раби німі" все сидітимуть там, де ворог гукатиме їм, як гукав і Лесі Українці.
Тендітна, але мужня жінка здобула ВІЧНІСТЬ…
Хотілося б, щоб ми, сьогоднішні, уміли долати розчарування всіма поточними невдачами й негараздами, щоб не уподібнювалися до Лицаря із драми Лесі Українки "Осіння казка", котрий втомився боротьбою, розчарувався у всьому і згоден покірно існувати, бо "втомлений навіки", а слідували заклику наполегливо добиватися світлої мети.
Дай Боже, нам хоч частину тієї мужності й дієвої любові до своєї Вітчизни, якими так переповнена була славетна Леся Українка!
Юрійчук О.В., викладач філологічних дисциплін