Наш календар
Олена Теліга: коротке життя,
довжиною у вічність
21 липня 1906 року народилася Олена Теліга - українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН. Олена походила з української родини. Її батько - Іван Шовгенів, родом із околиць степового Слов'янська, був інтелігентною й освіченою людиною. За фахом - інженер, спеціаліст з гідротехніки.
Мати - родом з Поділля. Чуйна і добра жінка. Слід одразу зауважити, що в родині Шовгенівих панувала російська мова. І хоч батьки ніколи не цуралися свого українського походження, цей факт мав свій вплив на формування світогляду майбутньої поетки.
Культурне середовище, читання книжок, відвідування театрів спонукало дівчину взятися за перо. Правда, перші спроби були незграбними й про них пізніше О.Теліга говорила лише жартома.
.."І в павутинні перехресних барв,
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання"…
Навесні 1922 року мати з дітьми покидає Україну. Дорога на Захід була важкою, але саме в дорозі, Олена по-справжньому пізнавала Україну і її народ.
Шлях пролягав через Вінницю, де червоноармійці затримують і на деякий час заарештовують втікачів. Потім - Кам'янець-Подільський, далі довга дорога, перехід кордону, й Олена опиняється в польському містечку Тирнові, де на той час вже було чимало інтернованих вояків Української Армії.
Олена чи не вперше отак зблизька побачила людей, які зі зброєю в руках воювали за Україну.
Родина Шовгенівих разом з Оленою перебирається до Чехословаччини у Подєбради. Там батько Олени дістає призначення ректора Української Господарської Академії, а сама Олена записується на матуральні курси, щоб згодом вступити на історико-філологічний факультет Українського Педагогічного інституту ім.М.Драгоманова в Празі.
Подєбрадський період життя Олени надзвичайно цікавий, сповнений різноманітних знайомств і зустрічей. У Подєбрадах вона знайомиться із Леонідом Мосендзом, який не лише готує її до вступу в інститут, але як колишній вояк Української Армії, талановитий поет і відомий вчений, допомагає знайти те середовище, яке могло не лише її зацікавити, а й виявити творчі можливості. Відтак Олена знайомиться з Євгеном Маланюком, Юрієм Дараганом, Василем Куриленком, Наталією Лівицькою-Холодною, Оксаною Лятуринською, Олегом Штулем. Але з невідомих причин диплома вона з однокурсниками так і не отримала.
У студентські роки Олена Шовгенова зустріла й свого майбутнього чоловіка Михайла Телігу – кубанського козака, бандуриста, недавнього старшину армії УНР, з яким і поєднала долю 1 серпня 1926 року.
Уже в 1927 році про Олену починають говорити як про поетесу. Без дозволу автора, друзі надсилають листа і твори Теліги редакторові «Літературно-наукового вісника» Д.Донцову, який першим вже тоді розгледів справжній поетичний талант у ще недосконалих творах молодої поетеси.
Невдовзі подружжя переїжджає до Варшави.
Цікаво, що в серпні 1936 року Олена Теліга відпочивала в Заліщиках. І це не дивно, адже наше місто славилося своїми пляжами на всю Польщу. Саме тому сюди приїжджало багато туристів з усіх куточків польської держави. Кількість курортників в деякі роки вдвічі перевищувала чисельність місцевого населення. Тут до послуг відпочиваючих були облаштовані два пляжі, готелі, вілли, пансіонати.
Про це довідуємось із книги Надії Миронець «Олена Теліга. Листи. Спогади». У Заліщиках жила на віллі «Вікторія», відпочивала разом із чоловіком Михайлом в товаристві доктора Дмитра Донцова.
У листі О. Теліги до Ксенії Світлик від 9 серпня 1936 року читаємо:
«Тиждень вже живу в Заліщиках і насолоджуюсь сонцем, Дністром, прогулянками і товариством. Гарно мені тут, якось особливо радісно. Я багато купаюся, багато веслую, багато ходжу і багато читаю. І тужу за якоюсь сталою працею в зимі, яка потрібна мені і моїй енергії, як хліб щоденний. Тут на своїй землі - мала б що робити, але що робити у Варшаві?...».
Заліщани пам'ятають та шанують Олену Телігу, тому в 2006 році на будинку, де вона відпочивала, встановили меморіальну дошку.Пам`ятаймо поезію цієї славної і мужньої жінки.
Олена Теліга – Сучасникам
"Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив".
Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Працівники бібліотеки коледжу